Мені 55 років. Мешкаю з родиною в місті Охтирка Сумської області, неподалік від військової частини. У перший день війни через наше місто йшли танки. Ніч була дуже страшною. Було чутно потужні вибухи. Але у нас навіть не виникало думки покинути рідне місто. 

Спочатку не було продуктів, бо магазини одразу позачинялися. Не було хліба. Потім ми отримували гуманітарну допомогу від різних фондів. 

Я довгий час не бачила свою дитину. Коли вона приїхала, це було великою радістю для мене. 

Я інвалід третьої групи, не працюю. Донька має роботу. Чоловік працює, але заробляє менше, ніж до війни. 

Війна зруйнувала багато планів, але сподіваємося на краще. Хочемо, щоб настав мир.