Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Дмитро Криштопа

«Ні свисту, ні шереху. Відразу потрапило в будинок три снаряди»

переглядів: 456

О 4:00 ранку з Пасхи йшов. Прийшов додому, куля просвистіла. Постріл, свист – і біля мене впала. Тут госпіталь неподалік, прострілюється територія. Тут і на город падають кулі, і осколки лежать, всіяне все.

 Так сидиш, пишеш в класі контрольну роботу або готуєшся до іспиту – і починається обстріл. Два дзвінки – і біжиш у підвал. Потім годинку там сидимо, виходимо, якщо все затихає. І приходять батьки забирати. Якщо не виходить у батьків, то чекаєш усі уроки, потім додому йдеш сам.

 Минулого тижня в середу в підвал спускалися – стріляти почали. Вікна всі побиті у школі.

 Бабуся:

- Це трапилося 22 січня 2015 року. Ми були вдома: я, Діма, Костик, Наташа і Володя. Володя – це зять.

Діма:
- У той день Мар’їнку обстрілювали зранку. Ми спочатку в підвал спустилися, потім піднялися в будинок, сіли їсти, тому що тихо було. Десь близько години дня сиділи, їли. Бабуся з Костиком розмовляла, тато вийшов вугілля кидати, а мама пішла прання носити. Я їв. Ні свисту, ні шереху. Відразу потрапило в будинок три снаряди!

Ні свисту, ні шереху. Відразу потрапило в будинок три снаряди

Я сидів за столом, а опинився в залі, метра три від столу. Відкинуло хвилею. Піднявся, нічого не зрозумів, усе в тумані. Нічого не чув, у вухах пищало. На вулицю вийшов – крики, вибухи, розриви. Снаряди розривалися.

Бабуся:
- Раптово... Я пам’ятаю, що сиділа, а потім піднялася – у мене із правої руки кров періщить, така густа... Пам’ятаю, що Костик три рази кричав «тато», кликав тата. «Тату, тату, тату!» І все, я втратила свідомість.

Ні свисту, ні шереху. Відразу потрапило в будинок три снаряди

Коли я прийшла до тями, пам’ятаю, що зять Володя ніби стіл відкинув, схопив Костика на руки й поніс. Я потихеньку пішла, тримаючись за стінку. Близько веранди втратила свідомість і впала. Єдине, що я пам’ятаю, що лежав Костик. Прибігли солдати, стали дивитися. Один з них сказав, що він вже не дихає, неживий. На що Володя сказав: «Ви подивіться краще, може, він все-таки живий». Йому сказали: «Ні».

Діма:

Брат веселий, енергійний був. Весь час радів життю, бігав. Ходив на змішану боротьбу. У сім років записався. Три роки ходив, поки війна не почалася. Допомагали один одному. Уроки допомагав робити. Завжди поруч був зі мною, спілкувалися постійно.

У машині швидкої допомоги ми сиділи, військовий мені дав каску. Я взагалі нічого не розумів, був у шоці, ні болю – нічого не відчував. І тут тато заносить брата, говорить: «Все». Там перевіряли, намагалися щось зробити – нічого не виходило. Сказали, що артерію перебили в горлі.

Бабуся:

- Я ще погано розуміла, але пам’ятаю, що сказали, що він неживий. Коли я лежала в реанімації у Дніпропетровську, до мене нікого не пускали, напевно, днів зо три-чотири. Потім приїхала старша дочка. Сказала, що Костика немає, поховали.

Важко, дуже важко досі. Цей крик, це все перед очима. Дуже важко.

Донька дуже важко переносить, до сих пір не може прийти до тями. Ми думали, може, до психолога треба буде звернутися.

Туди, де це все сталося, діти не ходять. Діму ми туди не беремо, не пускаємо. Я ходжу, іноді зять Володя ходить, щось допомогти зробити. Повинно багато часу пройти, щоб це все зажило, пройшло.

За що нам це все, за що? Я не знаю. Дітей шкода. Що вони бачили? Ось і Діму поранило. Теж ліва ручка, операцію переніс.

Діма:

- 13 осколкових поранень на руці було. Прорвало до кістки і пошкодило м’язи. Я зо два тижні не міг повірити, не усвідомлював нічого після больового шоку. Нічого не хотілося: ні їсти, ні пити. Не їв взагалі нічого.

Ні свисту, ні шереху. Відразу потрапило в будинок три снаряди

Півтора місяці не міг рукою, навіть пальцями поворухнути. На погоду болить або коли навантаження велике даєш. Коли допомагаю по господарству, рука починає боліти відразу.

Бабуся:
- Живемо на пороховій бочці. Коли тривають обстріли – будинок тремтить увесь. Десь намагаємося сховатися, усі разом зібратися. Щоб якщо буде потрапляння, можна було вискочити швиденько в підвал. Якщо встигнемо. Не встигнемо – значить, десь у хаті сховатися.

Страшно за дітей, за онуків, за своїх, за чужих дітей. У нас вся Мар’їнка піддається обстрілу.

 Нам оплатив Фонд Ріната Ахметова лікування повністю. Дуже велику він справу робить. Я вважаю, що і він, і його команда великі молодці.

 Ми сподіваємося, дасть Бог, буде, настане мир. Допоможуть нам відновити будинки. Ми повернемося і будемо жити там. Вести господарство, садити овочі, вирощувати дерева.

Мар'їнка 2015 2016 2017 Відео Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій