«Невідомо, яким буде завтрашній день»

Єрмолович Микита Євгенович, 15 років, Ліцей № 35 ім. Валентина Шеймана, м. Краматорськ

Есе "Один день"

Особисто для мене війна почалася, коли я побачив військову техніку, яка проїжджала коло мого дому. Ці події почали відбуватися у квітні. У ці дні було все не так погано. Пізніше, ближче до літа, військові та техніка були по всьому місту.

Коли почались літні канікули, ми разом із моїми родичами поїхали на дачу, бо в місті було дуже страшно залишатись. На ній ці події пережили не так серйозно, бо вона знаходиться далеко за містом.

Виїхати до неї було великою проблемою, ми проїхали за весь час три блокпости. У цій великій черзі з машин ми простояли близько п’яти годин. Приблизно через тиждень вперше почули постріли та звуки снарядів.

Після я захворів, та нам знадобилось повертатись до міста. Коли приїхали, мене поклали до лікарні, я не хотів в ній залишатись, бо хотів бути зі своєю родиною. В лікарні був я приблизно тиждень, за мною приїхав мій дідусь та забрав додому.

В місті моя родина залишатись не хотіла, тому ми вирішили поїхати до іншої країни.

У наші часи ми живемо так, що не відомо, яким буде завтрашній день. Мені стає лячно, коли над моїм будинком майже кожного дня пролітають гвинтокрили.

Люди і зараз ведуть війни, але це не так, як було тоді, в ті погані дні.

Я сподіваюсь, що в майбутньому все буде набагато краще, і війн більше не буде.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/