Я живу з донькою. Я лежача, вона за мною доглядає. Донька втратила роботу, живемо на мою пенсію. 

У 2014-му ми не виходили з погреба. Про повномасштабну війну дізналася по телевізору, дивилася новини. Чула, як щось летить і вибухає. Вікна тремтіли, відкривалися від вибухової хвилі. 

Найбільші труднощі для нас – фінансові. На моє лікування потрібні гроші, а їх у нас дуже мало. Поки донька працювала, ми могли купувати ліки, а зараз немає коштів на таблетки. 

Ми отримуємо гуманітарну допомогу. Мені дають підгузки. Дякую за це велике. 

Я хочу, щоб був мир. У 2014 році я могла ще спуститися у погріб, а зараз я тільки на ліжку. Дуже страшно, що я немічна, не можу за собою доглянути. Коли стріляють – страшно. Невідомо, що далі буде, а я не можу піднятися. Ось це мене шокує.

У мене дуже високий тиск, не можу нічим збити. Два інсульти, не можу ходити. Ось це мої труднощі, що я хворію. 

Ми нічого більше не хочемо, тільки миру. Тоді, може, життя налагодиться, робота з'явиться. Ми виживаємо завдяки гуманітарній допомозі. Інакше прожити було б неможливо. 

Якщо будуть ліки, то можна буде сподіватися хоч на якусь якість життя. Донька мене не може підняти, я важу понад сто кілограмів.