Історії, які ви нам довірили
Мені 57 років. Я пенсіонер. Ми з дружиною і тіткою не виїжджали з Охтирки. А доньки були в Польщі. Усі три повернулися в Охтирку. Дві й так тут жили до війни, а одна мешкала в Люботині. Оскільки Люботин знаходиться під Харковом, туди повертатися небезпечно, тому вона залишилася в нас.
24 лютого в Охтирку зайшли російські солдати, але наші бійці з військової частини й тероборонці дали їм відсіч, а також підірвали міст, щоб окупанти не пройшли з боку Тростянця.
З перших днів в аптеках розкупили заспокійливі та інші найнеобхідніші препарати. Дружина переймалася через відсутність ліків. Потім волонтери привозили гуманітарну допомогу: і продукти, і ліки.
У мене великий погреб під будинком. До мене приходили всі сусіди, щоб пересидіти обстріли. Разом нас було 12 чоловік.
Ми маємо родичів, які живуть в росії. Вони вважають, що нас обстрілюють наші військові. Мене шокує їхня зомбованість.
На кордоні з росією, що за сорок кілометрів від нас, щодня чутно стрільбу. На щастя, до нас не долітають снаряди. Нещодавно я бачив ракету, яка летіла в бік Харкова.
Думаю, що до літа ЗСУ вигонять окупантів з України. Вірю, що ми все відбудуємо. Хочеться спокою і стабільності.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
