«Нещастя зазирнуло до кожного українського серця»

Русанова Олеся, учениця 10 класу Єланецького ліцею №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сулім Світлана Вікторівна

Моя Україна майбутнього

Україна… Наша кохана Батьківщина… Держава, що занурює вглиб прадавньою історією та сягає ввись своїм багатством культури та природи. Край, що насичений унікальним народом, натхненним патріотизмом з голови до ніг та готовим розвивати і покращувати Вітчизну, задля слави та блага майбутніх поколінь. Країна, від якої розпирає груди гордістю за силу та незламність і водночас розчулює до глибини душі, за всі ті рани, які вразили нашу Неньку.

Кожен клаптик української території зазнав горя, поневолення, винищення. Кожен українець відчув на власній шкурі страждання та біль, від яких ниє серце кожного дня, протягом двох кровопролитних років війни. Нещастя зазирнуло до кожного українського серця і ми часто міркуємо над нашим життям до та після війни.

Як би ми жили  не заставши жахи війни? Як ми будемо жити, коли вона назавжди покине нашу країну, наш народ? Ці питання турбують нас щохвилини. Їх так багато, але, на жаль, відповідей нема ні в кого. Це дуже засмучує і вичерпує сили на те, щоб вірити в краще. Проте всі ми підтримуємо вогник надії про кінець цього страшного сну.

Усі бачать цей кінець по-різному: перемога, програш чи просто мир.

Мир- наша пристрастна і бажана насолода, що забезпечує спокій, безпеку, гармонію. В умовах війни, мир характеризується поняттям нейтралітету між воюючими державами. Але, як на мене, такий фінал неможливий для України та федерації-терориста.

Наші потомки повинні знати і завжди пам'ятати про ворога, який залишив глибоку криваву пляму на сторінках історії неньки-Батьківщини.

Мир для нашої країни ми бачимо, як відсутність численних втрат українського населення на фронті та у звичайних жилих містечках, як зникнення звуків ракет, шахедів, дронів над головою, від яких серце кидається до п'ят, та як спокій за своє майбутнє, життя та наступне покоління. Але мир виражається і в особистому житті кожної людини взаємопорозумінням з однолітками, друзями, сім'єю та оточенням взагалом.

Він з'являється у гармонії з собою, природою, навколишнім середовищем. Мир живе у кожного в серці і є людським ідеалом, бо він надає життю сенс існування. Його важко знайти в умовах жорстокої війни, але заради нього ми чекаємо нашого майбутнього, що буде сповнене миром.

Так, саме таке майбутнє чекає нашу кохану Україну! Для кожного українця воно буде різне, але я точно знаю, що ми всі будемо щасливі. Хтось нарешті повернеться додому: до рідного краю, рідного містечка, рідної хати,- і відчує теплі обійми найближчих людей та місць. Хтось буде радіти та веселитися за кінець усіх страждань нашої нації. Хтось буде відбудовувати країну, ставити її на ноги та виводити на світовий рівень, щоб показати нашу незламність та силу!

Хтось буде зашивати глибокі рани в  серці та на землі, що нанесли нам рашисти. Хтось піде і подякує захисникам, що врятували нас і забезпечили світле майбутнє. Хтось покладе квіти до героя, що сміливо боровся заради Батьківщини, але, на жаль, вже дивиться на перемогу з небес.

А я, особисто, після цієї новини зателефоную своєму татусю, який зараз мужньо воює у самому пеклі, на східному фронті. Я порадую його, і скажу, що він нарешті може повертатися додому.

Я подякую йому за його наполегливу працю, за те, що наблизив нас до свободи, бо він для мене найсильніший супергерой.

Буде важко і непросто, але ми все зможемо, бо ми українці! Ми доведемо, що нас не здолати і ми варті всесвітньої слави та пошани. Тому все буде, Україно!