Олена Анатоліївна залишилися свій будинок у Миколаєві через тиждень після окупації міста. Залишатися було небезпечно, постійно відбувалися обстріли. Вона забрала тільки дитину й найнеобхідніші речі. Бабуся виїжджати відмовилася

Я з міста Миколаєва. Виїхала з дитиною в Миколаївську область після того, як неподалік від нашого будинку почали розриватися снаряди. 

Зранку 24 лютого ми прокинулися від гучних звуків. Було влучання в аеродром. Я не пішла на роботу, а дитину не пустила до школи. Під вечір знову пролунали вибухи, тому ми спустилися в підвал. 

На третій день вже танки були в місті. Ми навіть боялись виходити.

У магазини складно було потрапити, стояли величезні черги. Та й дешевих круп вже не було. Ліки розкупили ще в перші дні. Вода була до березня, а потім з нею почалися проблеми. 

Найбільше засмутило те, що змушені були покинути дім і дитині довелося все це пережити. На щастя, наш будинок цілий. 

З домашніх улюбленців у нас були тільки рибки, ми їх залишили дома. За ними приглядає 79-річна бабуся. Вона виїжджати не захотіла. Ми забрали тільки ті речі, які помістилися в багажник авто. 

На новому місці перші кілька тижнів пожили у знайомих, а потім довелося винаймати житло. Оскільки я знаходжуся зараз в селі, то знайти роботу тут складно. Є штаб волонтерський, я ходжу туди й допомагаю формувати продуктові набори. 

Психологічні труднощі долаю завдяки дитині. Допомагаю їй з навчанням онлайн. Також познайомилася з місцевими мешканцями, тому є з ким поговорити.

Ми змирилися, що будемо тут зимувати, бо невідомо, як в Миколаєві буде з опаленням, а весною дуже хочеться повернутися додому. Майбутнє бачу тільки у своєму місті. Хотілося б повернути те життя, яке було до війни.