Війна мене застала в Слов’янську. Я тільки-но прокинулася, а в місті вже був якийсь апокаліпсис. Купа людей - в аптеках, в магазинах, паніка – таке було в мене перше враження. І в мене самої була паніка.

Ми виїжджали в Івано-Франківську область, але повернулися через сімейні обставини півтора роки тому. Наразі вдома знаходжусь.

Гуманітарна допомога була, дуже дякуємо. Не тільки Фонд Ріната Ахметова, нам взагалі допомагали. Ліки знайомі відправляли з Дніпра, з Києва. Ми не відчули дефіциту продуктів. 

Ми виїхали, а коли повернулися, то періодично не було світла, палива. 

Зараз все нормально, магазини працюють, товари завозять. Дуже сумно, дуже жалко хлопців, дітей, всіх людей. Недавно був приліт недалеко від мого дому, загинули люди. Дуже шкода, що так все відбувається, дуже у нас гучно кожного дня. Таке на душі… Навіть не знаю, як назвати це відчуття пустоти. Хочеться, щоб все закінчилося.

Чомусь мені здається, що війна скінчиться у 2025 році. Може, мені дуже так хочеться, але мені здається що прийдуть до якоїсь домовленості. Як може в XXI столітті стільки часу йти війна? Вже достатньо.

Мабуть, тут у найближчі років 20–30 не буде перспектив, бо немає роботи, а ціни дуже дорогі. Працюємо на одні продукти.