Людмила Петрівна з гіркотою згадує, як з рідними та сусідами виживали під час обстрілів. Стрілянина починалася з вечора і продовжувалася до ранку. Довелося обладнати підвальне приміщення і в ньому ховатись. Туди принесли необхідні ліки, гасову лампу та воду. Було дуже тяжко і страшно, бо весь час залишалися під перехресним вогнем.