Мені 37 років. У мене є чоловік і син. Ми - мешканці Миколаєва. Чоловік пішов на війну, а я з сином виїхала до батьків у село Дружелюбівка Миколаївської області. Син навчається у першому класі. Заняття проходять онлайн. Я працюю дистанційно.

У березні Миколаїв сильно обстрілювали. Одного дня навіть небо було червоне від обстрілів. На початку квітня росіяни нанесли ракетний удар по площі Перемоги. Загинуло більше десяти людей. Це стало поштовхом до від’їзду. 

Мене шокувало те, що трапилося в Бучі та Ірпені. Я не розумію, як таке можливо у XXI столітті.

Поки ми були в Миколаєві, то продуктів вистачало. В аптеках не було антибіотиків і заспокійливих, але я мала деякі запаси.

Сподіваюся, що війна закінчиться якнайшвидше. Хочеться повернутися додому, дочекатися чоловіка й жити в мирі.