24 лютого 2022 року – жахливий був день. Ми ніколи не могли подумати, що може такий жах початися.

Ми були вдома, поки не обстріляли наш будинок. Тоді ми під обстрілами і виїхали. Втратили майно, житло – все, що у нас було.

Найважче мені дався переїзд, влаштування життя. Ми не знали, куди їдемо. Спочатку зателефонувала подруга, ми деякий час жили у неї. Потім знайшли житло. В такому віці важко стояти у чергах, тому гуманітарну допомогу майже не отримуємо.

Спочатку ще у нас надія була, що ось-ось повернемося, а тепер взагалі не знаємо, що робити, бо повертатися нікуди.

Мені здається, що от-от війна закінчиться. Але чекаємо на її завершення й досі.