Моє життя було звичайним, як у більшості людей. У чоловіка вже 11 років третя група інвалідності, тому його здоров’я потребує постійної уваги. У мене є син, він хворіє і зараз лікується в Чехії. Я навіть їздила до нього, щоб підтримати під час лікування.

Коли почалася війна, я спочатку навіть не могла повірити, що таке може статися.

У перший день я не до кінця розуміла, що відбувається. А коли почалися обстріли, мені стало дуже страшно. Але водночас було відчуття безсилля: що я можу змінити? Від мене це не залежало.

На початку були труднощі: не вистачало ліків, були проблеми з продуктами. Згодом ситуація трохи налагодилася. Мій чоловік навіть лежав у лікарні, але мені вдалося впоратися з усім. Зараз все більш-менш нормально. Мені допомагають продуктами, є гуманітарна допомога.

Найбільше я хочу лише одного - щоб війна закінчилася, і настав мир.