На початку повномасштабного вторгнення Наталка Приходько залишилася у рідному селі Ситняки, що на Київщині. Разом із сусідкою вони не спускалися до укриттів — не було куди. Син Наталки вступив до тероборони, а вона взялася підтримувати бійців тим, чим могла: готувала їжу на відкритому вогні просто на вулиці, коли газ і світло зникли.

Плиту жінка поставила на цеглини у дворі,  використовувала старий чавун. В таких умовах вони варили сніданки й гарячі страви для українських військових. 

У небі над Ситняками було неспокійно. Мешканці спостерігали за тим, як  українські літаки — заходили на перехоплення російських винищувачів. 

Найнебезпечніший момент —  коли снаряд влучив просто поблизу її хати. Уламки пробили дах, у дворі зайнялася господарська споруда. Один з уламків потрапив у кімнату в ту мить, коли жінка намагалася вийти з дому. Вибуховою хвилею її підкинуло під стелю.

Після цього епізоду Наталці радили ховатися в погребі, але вона відмовилась — занадто круті сходи.  Обрала залишитись на поверхні, попри загрозу. Село зазнало серйозних руйнувань. Горіли хати, одна з них — на хуторі — склалася повністю. Пожежі доводилося гасити вручну.