Коли почалася війна, Надія ще не розуміла, що це не жарти і не розвага, а це смерть, страх, паніка, сльози! І зрозуміла вона це, коли прилетіли 2 снаряди, розбили їхній будинок, гараж, машину. Дівчина чекає на третю дитину, їй страшенно страшно було за дітей, зі сльозами на очах згадує, як молилися сидячи в підвалі, як відновлювали шибки в машині, щоб швидше виїхати. Сім'я її поїхала, мати залишилася в селі. Діти переїзд перенесли добре, всі підтримують, але з криком у душі та з плачем каже Надія: «Швидше б закінчилася війна, повернутися додому, все відновлювати»!

Не віриться нікому і нічому, що має статися, світ має перевернутися, щоб усе закінчилося