Історії, які ви нам довірили
Мене звати Оля, мені 14 років. Чотири роки тому я жила в Донецьку, але з початком війни переїхала в морське місто Маріуполь. Чесно кажучи, спочатку все було дуже тяжко! Якийсь час і не вірила, що в моєму рідному й улюбленому місті Донецьку йде війна. Я не могла все це уявити та вмістити в себе в голові. До 2014 року я і думати не могла про реальну війну у своєму місті та своїй країні.
Я дуже рада, що на початку всієї цієї колотнечі я була на відпочинку і не бачила падіння мого міста!!!
Так ось, переїхавши до Маріуполя, мені, ясна річ, довелося йти в нову школу. Це було дуже важко. Нове місто, нові люди – все це дійсно тиснуло на мене.
Я бачила, яких зусиль докладають мої батьки, вони шукали нам квартиру та школу. Зараз, коли я все згадую, розумію їх, але в ту мить я поводилася егоїстично. Я ридала та скаржилася на все, думала, що тільки в мене все погано. Зараз дуже соромно за свою поведінку.
Адже я пішла до школи не відразу, але подружилася там з усіма, знайшла собі найкращих подруг і друзів. До речі, з однією з них я зараз відпочиваю в таборі.
Зараз я приїжджаю у своє рідне, улюблене і най-найкраще місто – мій Донецьк. Звичайно, я приїжджаю туди тільки на канікули або свята, але, все ж, кожен приїзд до рідних (тих, хто залишився там, а саме бабусі та дідусі, дядьки, тітки, сестри та брати) як свято.
Мені дуже важко без них, треба чекати або коли вони приїдуть до нас, або коли ми поїдемо до Донецька.
Повернемося до теми про моє місто. Спочатку було сумно бачити його сірим і пониклим, був помітний контраст між тим, з якого міста я поїхала, і в яке місто приїхала. Попри це, я його однаково люблю та вірю, що колись знову буде мир.
Не буде видно спалахи пострілів і чути вибухи. Упродовж чотирьох років найзаповітніше бажання – мир у нашій країні, та й в усьому світі. Я знову хочу жити в Донецьку, їздити з нашого вокзалу та літати з улюбленого аеропорту, якого немає!
Зараз ми всі віримо в мир, і я думаю, що якщо вірити в мир і прагнути до нього, то наші мрії збудуться. Як кажуть, якщо сильно захотіти, можна в космос полетіти. Тому я бажаю всім-всім миру та добра! Адже тепер ми знаємо, що життя під час війни немає. Людям потрібен мир!
Дякую за відпочинок у таборі!!!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
