«Не раз думав: «Ну все, тепер точно кінець»

Ми з дружиною залишилися удвох. Сини із сім'ями виїхали на мирну територію, у них будинки побило снарядами. Через мою інвалідність (два роки тому мені через діабет ампутували обидві ноги) всі турботи лягли на плечі дружини.

Дивитися на свій город я зараз не можу без сліз. Обробити землю немає можливості фізичної. Життя моє дуже змінилося після тієї операції: постійно треба приймати ліки, мучать фантомні болі, через які ночами спати не можу.

Нещодавно в будинок прилетіла куля, ледь у дружину не влучила. У мене постійні перепади тиску. Причому навіть тонометр не завжди може показати, наскільки тиск «стрибнув».

Усі пенсії наші йдуть на ліки. На продукти грошей бракує. Але ми віримо, що настане мир, до нас приїдуть, нарешті, онуки – і їхній сміх заповнить порожні кімнати нашого будинку.