Мені 35 років. Я з міста Снігурівки, що на Миколаївщині. До війни виховувала дітей і працювала, але через війну залишилася без роботи. 

24 лютого я прокинулася о п’ятій ранку й почула вдалечині звуки вибухів. Потім зателефонували рідні й розповіли про обстріли Херсону, сказали, що почалася повномасштабна війна. Мене охопив страх. Я не знала, що робити і як жити далі. 

Спочатку не працювали магазини й не було де зняти гроші. Зникли вода і світло. Постійно лунали вибухи. 

Під час окупації я втратила чоловіка: його серце не витримало, а лікарів не було. Я залишилася з малою дитиною і двома пенсіонерами. 

Найприємнішою подією за весь цей час була деокупація нашого міста. 

Вчуся жити без стресу. Я тримаю себе в руках, бо маю дитину. Потрібно бути сильною заради неї.  

Хочеться, щоб війна закінчилася цього року.