Розповідаючи про пережиті події, Руслан Юрійович згадує про дзвони колоколів і виття сирен. Він не мав гадки, що ворог вже так близько. Далі – важкі ночі у підвалі під обстрілами. Лише згодом чоловік зміг виїхати до Запоріжжя.
Найбільше бажає миру і вірить, що одного дня повернеться додому.