Я з сином проживали у місті Харкові, працювала продавцем, синочок ходив до дитячого садочка. Не було грошей, переїхали до чужого міста. Шокувало те,що ми нікому не були потрібні.

Коли були у Черкаській області, то там не було гуманітарної допомоги, виживали як могли. Не було грошей, зайняла гроші та купила те, що змогла, щоб хоч щось було їсти. Я сина виховую сама, дуже важко було, ще й синочок хворів часто.

Перед поверненням додому нам прислали дуже гарну допомогу і продукти, ліки, малому іграшки. Але немає роботи, я виховую сина одна, залишилася без роботи та доходів. Не можу піти працювати, так як нема з ким залишити дитину. Хочу піти працювати, але не можу. Зараз немає коштів,щоб купити продукти,одяг, взуття.

Про усі жахи евакуації нагадує наша валіза.