Мені 38 років. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили в Енергодарі. Чоловік – поліцейський. Я працювала прибиральницею у Будинку культури. Так вийшло, що на початку війни діти були в місті, а я з чоловіком – у селі. Ми запаслися всім необхідним. Була людина, яка, попри небезпеку, привозила у село продукти.
Шокує те, що росіяни катують і вбивають мирних, у тому числі дітей. Навіть мій чоловік, який бачив різні жахливі речі за час служби в поліції, зі сльозами на очах дивиться новини про те, що коять з людьми окупанти.
Ми жили в окупації до кінця вересня. Потім разом з дітьми виїхали в Запоріжжя. Тут мешкали наші рідні. Вони виїхали в інше місто й дозволили пожити у своїй квартирі. Дякуємо адміністрації міста та Фонду Ріната Ахметова за гуманітарну допомогу. Окрім того, я отримую одну третю частину зарплати і матеріальну допомогу від держави.
Ми чекаємо на перемогу. Хочемо повернутися додому.
