"Не могла навіть уявити війну в XXI столітті"

З 2014 до 2022 року десятки тисяч жителів окупованої частини Донбасу залишили свої домівки, щоб будувати життя на вільній території України. Велика війна змусила стати переселенцями сотні тисяч жителів Донецької та Луганської областей. Російське «звільнення» стерло з лиця землі десятки сіл, селищ та міст сходу. Станом на січень 2023-го Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури повідомляло про понад 170 тисяч зруйнованих житлових будинків по всій Україні. Найбільше постраждав схід.

Журналісти проєкту Радіо Свобода Донбас.Реалії поспілкувалися з Мариною Устіновою з Кремінної, яку війна вигнала з дому.

Із Мариною Устіновою ми кілька разів зідзвонювалися по відеозв’язку попри слабкий інтернет. Нині жінка живе в селі на Дніпропетровщині, а до повномасштабного вторгнення Росії жила в Кремінній.

10-річний Славко спершу навчався у Кремінській школі онлайн, а потім перевівся до сільської.

«Дитина ходила до школи, ми з чоловіком працювали, я була приватним підприємцем. Пам’ятаю, що напередодні вторгнення готувалися до святкування дня народження сина. Я чула, що може бути якась активізація бойових дій, але не могла навіть уявити війну в XXI столітті», – розповідає жінка.

Родина Устінових зібрала речі ще 24 лютого, проте вирішила перечекати кілька днів – не хотіли залишати будинок і літніх батьків, які відмовлялися виїжджати. Проте змінили думку 8 березня.

«Сусідні села вже захопили, прильоти були і в наше місто. Гепало на сусідніх вулицях, на околицях, вже світло почало зникати і зв’язок, 8 березня полізли у підвал, бо так сильно почали гатити, що я того ж дня сказала мамі: збираємося і виїжджаємо в найближчі дні», – пригадує Марина.

Речей узяла небагато, щоб у разі обстрілу можна було однією рукою тримати 10-річного Славка, в іншій – необхідні речі.

Там, де тихо

Виїжджали із міста кількома родинами, одразу домовилися – їдуть не в мегаполіс, а кудись, де немає стратегічних об'єктів.

«Шукали, щоб поруч не було ніяких баз, ТЕЦ, залізниці та інших вузлових сполучень. Так і подумали, що все-таки в селі буде краще. Нас поселили в дитсадочку в селі на Дніпропетровщині, бо ми були одні з перших переселенців, хто приїхав. Прожили там 5,5 місяців. Спочатку було холодно, спали одягнені, опалювали вугіллям, бо у цьому селі лише школа газифікована», – розповідає Марина Устінова.

Родина Устінових переїхала із міста в село через війну

Син Славко навчався онлайн у своїй кремінській школі, але цього року родина забрала документи та перевела хлопчика до третього класу сільської школи.

«Очне навчання не зрівняти з онлайн, йому дуже подобається. Звісно, що йому бракує спілкування, він сумує за друзями. Я сама сумую за рідними, у нас в Кремінній лишилася рідні, і з ними вже давно немає зв’язку, навіть не можна дізнатися, чи вони живі», – розповідає Марина Устінова.

Славко із татом на рибалці в селі на Дніпропетровщині

Що із їхнім будинком – родина теж не знає, відомо лише, що осколок пошкодив дах свекрухиної садиби, минулося без жертв.

Про повернення до рідної Кремінної родина Устінових думає постійно, проте, зізнається жінка, розуміють – одразу після звільнення не поїдуть.

«Знаєте, я дивлюсь на це ясними очима: такого життя, як раніше, там не буде. Для дитини, яка бігає, він там не зможе так от просто гуляти, як тут: вийшов за село і пішов до річки рибалити. Доки це 50 на 50, чи будемо там далі жити. Звісно, хочеться», – підсумовує Марина Устінова.

Та доки плани про повернення – лише у мріях, переселенці, яких війна вигнала з дому – будують своє життя у нових містах.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.