«Не хочу, щоб якась маленька дитина зустрічала свій день народження у сховищі, як я»

Малюкова Марія, учениця 10 класу Комунального закладу "Первомайський ліцей №5 Первомайської міської ради Харківської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Задорожня Людмила Геннадіївна

Моя Україна майбутнього

Яка вона, моя Україна? Барвиста, яскрава, могутня та сповнена надій. Тепер, на жаль, не все так казково. Одного ранку завмерло серце та перекрило дихання всім українцям, сколихнувся весь світ. Бо як так? Чому?

Навіть маленький шматочок надії почав помирати, але мрія про щасливе майбутнє тримала усіх на ногах.

Нестерпний біль, зруйновані життя та страх того, що буде через декілька хвилин – це все про наш народ. І як нас не вважати сильною нацією? Кожен українець насправді дуже сміливий, ми наче одна велика сім’я, де всі тримаються один за одного. І поки є ми - є і майбутнє. Те саме блискуче та мирне майбутнє, про яке я мріяла з самого дитинства.

Я не хочу навіть уявляти, що нове покоління буде розуміти поняття “війна” так, як тепер розумію його я. Не хочу, щоб якась маленька дитина зустрічала свій день народження у сховищі, як я. Не хочу, щоб матері втрачали синів, дружини - коханих, а діти - батьків чи братів з сестрами.

Жоден українець не дозволить собі забути про громадян, які досі віддають своє життя, щоб довести нашу незламність і козацький дух. Я впевнена, що про це будемо пам’ятати не лише ми, а й майбутні покоління. Тому що немає нічого кращого, ніж побачити своїх близьких, родичів чи друзів.

У деяких проблема у відстані, а у когось, на жаль, вже ніколи не вийде побачити і обійняти свою людину.

Мені та кожній дитині довелося дуже швидко подорослішати, але я все ще маленька дівчинка, яка вірить у щасливий кінець. Після нашої перемоги все залишиться в минулому, та до подальшого життя не буде мати ніякого відношення. Нехай це просто буде страшний сон, в який я досі не можу повірити. Кожному поколінню сняться свої кoшмaри, але жахливіше цього сну немає, і ніколи не буде.

Як казала Леся Українка: “Не журись, коли недоля. В край чужий тебе закине! Рідний край у тебе в серці, Поки спогад ще не гине.” Цей вислів свідчить про те, що все в наших руках.

Кожне зусилля чи допомога доречна та має сенс. Тож потрібно вірити про здійснення єдиної мрії кожного з нас. Я в це вірю та бачу майбутнє нашої неньки України яскравим, наче пшеница, і світлим, наче блакитне та мирне небо!