Мені 66 років, проживаю в Лебедині Сумської області. Я після інсульту, тому не виїжджав.

Прокинувся – війна! Я не думав, що наше покоління застане війна, і ми таке побачимо. 

Шокує, коли лежиш спиш у ліжку, а місто бомблять, і над дахами пролітають літаки або ракети, а ти не можеш нічого зробити.

Перші місяці війни Лебедин бомбили. Росіяни хотіли через нього пройти на Київ.

Зараз уже в звичку увійшло. Звикаєш до всього: і сирени, і тривоги, і нальоти, і все остальне. Сприймаєш, як звичайне.

Я вважаю, що наша армія набирає сили. Не знаю, коли, але ми переможемо. З Божою допомогою, допомогою наших друзів і союзників ми переможемо.

У нас народ такий, що все витримає, відбудує, і все у нас буде добре. Я так думаю.