Мені 69 років. жила я сама в Дніпрорудному. Я була вдома. Прокинулася від вибухів. Включила телевізор - і побачила. Шокувала мене війна: не думала, що доживу до такого.
Страшно було. Вирішила виїхати, бо все бахало. Та поїхати з дому було найважче. Мене син вивіз своєю машиною.
Я в Запоріжжі. Чому - не знаю. Син сюди привіз, квартиру знайшов - так і живу тут. Роз’їхалися всі. Я в одному місті, син - в іншому, не бачимося вже довгий час. Взагалі, на психіку любої людини війна давить.
Мені - якби вона хоч і сьогодні закінчилася! Вже додому хочеться поїхати. Мені здається, що після війни важко усім буде. Рашисти багато всього зруйнували, і хто його знає, як воно буде.