Маркарян Аміна, Академічний ліцей “Європейський” Лубенської міської ради Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе – Носенко Лариса Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни в Україні – це 1000 днів болю, втрат, героїзму та незламності українського народу. 24 лютого 2022 року російські війська почали повномасштабне вторгнення.

Я памʼятаю цей ранок, коли всю ніч мене щось бентежило. Та о 05:56 мій старший брат прибіг до нас із сестрою в кімнату зі словами: «Війна почалась!» Спочатку я не вірила і пішла далі спати. Але збентеженість та паніка, яка панувала в моїй домівці, не дала спокою. Я побігла одразу до батьків зі сльозами на очах. Це нерозуміння того, що робити, страх та біль неможливо було передати. Ми не знали, що буде далі, були в повному нерозумінні.

Мій батько хотів, щоб ми виїхали за кордон і не знали, що таке «війна». У цей же час він повинен був йти в тероборону, але за станом здоров’я його не взяли. Ми всі одразу сказали, що тата самого не залишимо, і залишилися вдома.

За цей період українці проявили неймовірну стійкість та єдність. Мільйони громадян стали на захист Батьківщини: хтось зі зброєю в руках, а хтось – на волонтерському фронті. Наші військові показали всьому світу приклад мужності та незламності. Героїчне протистояння захисників Києва, Харкова, Чернігова та інших прикордонних міст зірвало плани захопити Україну «за три дні». Визволення цих територій стало першим великим успіхом Збройних сил України. Проте війна затягнулася. Бої на сході та півдні нашої держави були дуже запеклі. Такі міста, як Маріуполь, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Авдіївка, Бахмут, зазнали страшних руйнувань, а деякі навіть були стерті з лиця землі.

Весь цей час наша сім’я допомагала воїнам. Мій брат пішов у перші дні війни готувати гарячі напої для рашистів – коктейлі Молотова. Я ніколи не думала, що дитячі руки зможуть робити такі справи.

Ми приймали біженців, розміщали їх у себе вдома та підтримували морально. Татове підприємство почало виробляти власну продукцію – консервоване тушковане м’ясо. Його пакували у вакуумні пакети та відправляли на фронт. Також віддавали машини або купували нові. І так протягом двох років. У школі ми плетемо сітки та робимо свічки. І це найменше, що можемо зробити для наших воїнів.

Кожен день ходимо до школи, дякуючи захисникам. Не буває жодного дня без тривоги. Намагаємося вчитися, адже українці – це незламна нація. Ці всі випробування не зламали дух нашого народу, а навпаки – згуртували.

За цей час Україна зробила значні кроки на шляху до Європейського Союзу. Ми офіційно маємо статус кандидата в ЄС. Наш Президент, як і весь народ нашої країни, хоче якнайшвидше закінчити війну. Кожен день – це день наближення до перемоги.

І хоча ціна цієї перемоги надзвичайно висока, українці знають, що борються за своє майбутнє, за право жити вільно на своїй землі та мати свободу.

Попереду ще багато важких днів і випробувань – деокупація територій, відбудова країни та багато іншого. Ця війна вирішує не тільки долю України, а й усієї Європи. Українці своєю мужністю й незламністю щодня наближають той день, коли нарешті настане мир. Я цього теж дуже чекаю!