Мені 59 років. Я мешкаю в місті Охтирка Сумської області. Коли почалася війна, я була в Польщі. А син з першого дня на фронті. Маму доглядала родичка, водила її в бомбосховище. 

У перші тижні не було зв’язку з рідними. Я не знала, що з мамою. Дуже хвилювалася. Вона потребує цілодобового догляду, бо в неї хвороба Альцгеймера. Потім я дізналася, що у перший місяць війни в Охтирці не було світла й опалення, бо росіяни влучили в ТЕЦ. Газ був. Маму довелося евакуювати до друзів, що жили на околиці міста, бо в її квартирі вилетіли вікна, а у мій будинок влучила бомба. 

Знайомі присилали мені фото й відео, на яких видно, як по місту йшли танки й обстрілювали будинки. Я була шокована. А коли приїхала й на власні очі побачила руйнування, у мене відібрало мову. 

Зараз я в Охтирці. Уже пів року оформлюю опікунство над мамою. Потрібно зібрати дуже багато документів.

Війна закінчиться тоді, коли всі російські війська залишать нашу територію. В тому числі – Крим і Донбас. Інакше не може бути. 

Я мрію, щоб скінчилася війна і син повернувся додому живим.