Янакій Олександр, 16 років, учень 11-Г класу Криворізького ліцею №95, м. Кривий Ріг

Вчитель укр.мови та літератури - Полякова Вікторія Вікторівна

Конкурс есе “Війна в долі моєї родини”

Хотілося б подякувати моїй вчительці Поляковій Вікторії Вікторівні за натхнення писати цей твір.

Війна - це, в першу чергу біль та страждання: когось поранено, хтось має не фізичну травму, а душевну, наприклад, родич в полоні або загинув, а когось й самого не стало.

Зранку, 24-го лютого я ще не розумів, що відбувається, для мене це був звичайнісінький день. Уже через 2-3 години починав усвідомлювати. Слідкуючи за новинами, усе більше починав ненавидіти населення та владу сусіда-агресора. Було неабияк шкода людей, котрі на лінії фронту. Відразу не було розуміння, що робити, куди діватись, що буде із сім'єю та, взагалі, як жити далі і з чого починати. Чесно кажучи, було дуже страшно, але не так за себе, як за рідню.

Від початку повномасштабної війни моє життя та життя близьких змінилося від фізичного до морального стану. Найперше, усвідомлення, що навіть фраза “Як ти?” важлива та дає надію на краще; підвищився рівень тривоги. Оскільки як сімейна професія пов’язана із агропромисловістю, то зросли ризики вигорання врожаю, та навіть неможливість виходу в поля; збільшили витрати, але зменшився прибуток. Наприклад, порти заблоковані, зменшується ціна на врожай через неможливість вивезення продукції, зростання цін на посівний матеріал, гербіциди, добрива, оскільки велика кількість надходила із-за кордону. Звісно, через війну змінилося життя кожної сім’ї, ба більше, життя кожної людини, але в кожного різною мірою.

Саме я визначив декілька головних речей в житті: цінувати й оберігати близьких людей та жити, ніби в останній день, в сенсі отримувати насолоду від кожної миті.

Головна зміна-кожен день дивишся новини, щоб не побачити рідню в “поганих” списках та чи не обміняли тата.

Для мене було очікуваним, що мій батько піде захищати Україну, тому що він ще до повномасштабної війни захищав неньку, ще з анексії Донецька та Луганська.

Неабияк приголомшило декілька речей: українські чоловіки, котрі тікали без потреби та безкарність, тупість російського народу. До цього переліку входить боротьба українців за своє життя та незалежне життя України. Наприклад, цигани крали танки, а з іншого боку, бабусі труїли окупантів їжею.

Українці, дивний народ, у цивільному житті часто бувають непорозуміння чи сварки, а у воєнний час, збирають кошти на байрактар за декілька днів.

Для всіх слово “Мир” має різне значення. Для мене-це спів пташок, а не ракет; політ не військових літаків, а цивільних, гул не сирен, а шепіт природи. Але мир дуже важко втримати, бо є люди, котрим все мало, а він настане тоді, коли вимре вся нечисть, а це половина населення світу.