Я живу в Дружківці. Після початку війни тут постійно стріляють. У перші місяці взагалі не було ні води, ні газу, і жити було дуже важко. 

Мій син жив у Харкові, там були сильні бомбардування, і я весь час за нього переживала, боялася, що з ним щось трапиться. Коли йому вдалося виїхати, це було неймовірно важко.

Дорога була довгою і небезпечною, кожен кілометр здавався ризикованим. 

У мене є чоловік, двоє дітей і онуки. Син зараз на війні, і я щодня чекаю його додому. Дуже сподіваюся на мир, дуже хочу, щоб син залишився живим.