В перший день війни дуже бахкали і стріляли – ми почали слухати війну. До нас ще не діставали, ми жили в центрі міста, а потім пішло вже і до нас. Дуже багато було вибухів, закрились магазини, люди почали мародерити і все грабувати. 

У нас трішки був запас їжі: жінка купувала, в неї тушонка була, крупи різні. Ми не голодували. Ми з сусідами несли все в одне місце і разом готували під під’їздом. Коли виїжджали, пороздавали харчі людям, а собі залишили те, що можна було понести. Дуже погано з водою було. Ми воду спускали з труб, щоб помити посуд, ноги, руки. Потім ходили до церкви - там був колодязь, з якого брали воду. Потім там були дуже сильні вибухи, бо «Азовсталь» недалеко, і ми туди перестали ходити. 

Мародерство мене вразило більше всього. Буквально два-три дні як почалась війна, і люди почали лізти в магазини, аптеки і грабувати. Ще вразило, що літали літаки, а сирен не було. У нас на Кірова я за два місяці ні разу не чув жодної сирени. 

З міста ми виїхали з жінкою 24 квітня 2022 року. Рівно два місяці ми були в місті з початку війни. Були записані на гуманітарну поїздку. Прийшли, але не було ні людей, ні автобусів, і ми пішки вибирались. Там підвіз нас чоловік на своїй машині до Володарського. Потім ми думали в Бердянськ виїхати, але не  вийшло: ми повернулись назад і зі знайомим волонтером поїхали на Запоріжжя.

З кожним днем все менше надії на хороше закінчення війни. Я не знаю, коли і як воно закінчиться. Хотілось скорішого завершення і перемоги України, але з кожним днем все менше і менше на це надії. 

Хотілось би, щоб наше керівництво хоч трішки нам допомагало. у нас була квартира і в квартирі, а зараз немає нічого. Наймаємо квартиру, і ці дві тисячі допомоги забрали. Квартиру отримати - такого, мабуть, і не буде.