Мені 66 років. Я живу в місті Снігурівка Миколаївської області. Вісім місяців була в окупації. Маю доньку. Вона мешкає у Греції. Вийшла там заміж. Дуже хочу з’їздити до неї.

Не було електрики, води, газу, зв’язку. Банки не працювали. Інколи біля залізничної колії можна було спіймати зв’язок. Таким чином я дізнавалася, коли на картку приходила пенсія. Тоді наймала перевізника і їхала в Херсон. Там можна було під десять-п’ятнадцять відсотків зняти готівку. 

До мене двічі приходили окупанти. Перевіряли документи. Шукали зброю. Я навіть на вулицю боялася виходити. 

Я мала запаси борошна й олії. Молоко купувала в людей, у яких були корови. 

Я не могла виїхати, бо допомагала двоюрідній сестрі доглядати її чоловіка, який переніс інсульт. Вона б не впоралася без мене. 

Ми були надзвичайно раді, коли прийшли наші військові, коли побачили український прапор. Ми плакали й обіймали наших захисників.

Дуже хочу, щоб війна закінчилася цього року. Я кожного ранку молюся до Господа, щоб врятував нашу державу, щоб військові живими повернулися до своїх родин. Вірю, що Україна відродиться.