Ми живемо на Нікопольщині в селі. Мені 38 років, працюю в дитячому садку. В перший день війни тільки вийшли на роботу, і якраз на роботі нас війна застала.

Було й таке, що не було їжі. Не було чим дітей годувати, бо затримували гроші і не було за що купити продуктів.

Діти дуже сильно лякалися, кричали. Та вони і зараз бояться, коли стріляють.

І у мене шок був, і діти дуже шоковані. І до цих пір бояться, кричать. У них в пам’яті воно залишиться.

Хочеться, щоб скоріше війна закінчилася, і всі наші воїни вернулися додому. Я думаю, що після війни буде у нас все добре. Будемо на роботу ходити, діти не будуть боятися. Будуть в школи, в садочки ходити.