Мені 45 років. Я жила в Харкові. 24 лютого почула вибухи. Спочатку не зрозуміла, що сталося. Потім дізналася з соцмереж про початок війни. 

Я потребувала ліків. На початку березня зателефонувала волонтерам з проханням привезти їх мені. Вони попередили, що у разі погіршення стану здоров’я швидка може не приїхати. Тоді я зрозуміла, що потрібно виїжджати. 

Мене шокували обстріли міста, особливо - центру: Харківської міської ради, будинку на площі Свободи. Це було жахливо.

Зараз мешкаю в Полтаві. Рік тому було складно з виїздом з Харкова, бо не було бензину, й мало хто міг відвезти далеко. Волонтери привезли мене сюди, тож я тут і залишилася. Цікаве місто. Я майже повністю обійшла його. Велика подяка за допомогу міській владі, а також Фонду Ріната Ахметова. 

Не працюю, бо здоров’я не дозволяє. Живу одним днем. До Харкова не навідувалася. Хочу подивитися, що там і як, але морально важко повертатися туди.  

Хочеться, щоб до осені війна закінчилася. Мрію зустріти Новий рік у своїй домівці, радіти святу. Хочеться повернутися до мирного життя.