Сергію Анатолійовичу важко добиратись до міста з приватного будинку. Але потребу він таку має, адже навіть хліб поряд з домом купити нема де – потрібно тільки в магазин їхати.

Я з міста Слов’янськ, інвалід другої групи. 24 лютого щойно я прокинувся, мені подзвонили й сказали, шо війна почалася.

Найважче було до міста якось потрапити, тому що автобуси не ходять. Хліба немає. Усе дорого - космічні ціни. Щоб до міста добратись, треба заплатити за проїзд купу грошей. А там, де дешевше - черга дуже велика. Це вплинуло не тільки на мене, на всіх. 

Світло є, вода також - я живу у приватному будинку і в мене є колодязь. Газ, сказали, повинні дати. Якщо газ таки не дадуть, в мене є піч невелика. Кажуть, що замовили дрова, інвалідам безкоштовно даватимуть. Я про всяк випадок записався, став у чергу - сподіваюся, що дрова дадуть. Подивимось.

Від обстрілів, слава Богу, мені ховатись не доводилось. Сподіваюся, що й не доведеться. Звичайно, нам чути цей гуркіт. І хата «підстрибувала», і прильоти були.

Коли це скінчиться – не знаю. Нехай вирішують ті, хто займає відповідні посади. Як на мене, так скоріш би вже.