Я мама в декреті. На момент нападу на нашу країну жила спокійним життям та насолоджувалася материнством, виховувала синочка в своєму рідному Чугуєві. Болісно пережила переїзд і розлучення зі своєю родиною.

Постійно не вистачало грошей на продукти, дитина часто хворіла, ліки були дорогі. Допомагали волонтери, міжнародні організації, небайдужі люди.

З собою взяла сімейний альбом – дивлюсь на нього і на мить забуваю про війну, згадую щасливі моменти з сім'єю, свою родину, батьків, яких вже немає. Ця клята війна забирає найдорожчих…

Наразі ми з чоловіком живемо окремо, бачимось дуже рідко, раз на пів року. Найважче пояснити дитині, чому він не може бачити татка.

Я не працюю, але планую з вересня, коли дитина піде до садочка, шукати роботу.