Коли почалась війна, діти знаходились у бабусі в Херсонскій області, с.Токарівка на окупованій території. На той час там було дуже небезпечно знаходитись. Я знаходилась в місті Миколаїві, де були постійні обстріли і в наш будинок попав снаряд. Тому я проживала у знайомих, а тато був мобілізований в ЗСУ.

Ми шукали можливості вивезти дітей з окупованої території в більш безпечне місце. Тоді за ними поїхав чоловік моєї рідної сестри та хрещений батько моїх діток. Він вивозив їх з окупованої території 12 березня 2022р. І на під'їзді до м. Миколаєва їх обстріляли орки з автоматів. Андрій встиг зупинити машину, дітей орки вигнали з машини, змусили ховатись десь у посадці, потім побачили, що діти поранені, наклали дітям пов'язки, зупинили якусь машину, і ті люди їх привезли на блок-пост до військових ЗСУ. У них на очах загинула дуже близька і дорога їм людина. На блок-пост викликали швидку, і дітей забрали до лікарні. У них були уламкові поранення, їх прооперували.

На той час дуже бомбили місто, тому лікарі просили як можна швидше вивезти дітей у безпечне місто. Ми з сестрою виїхали на Західну Україну. Там почалось тривале лікування та відновлення психологічного та фізичного стану дітей. У зв'язку з кліматом, діти почували себе дуже погано і нам довелось повернутись додому. Але місто знаходиться під постійним бомбардуванням, тому ми до сих пір не маємо можливості повернутись додому і проживаємо як тимчасово переміщені особи в м. Нова Одеса. Найважче переживали загибель рідних людей та життя під постійними обстрілами, бомбардування.