Через постійні обстріли нашого міста ми всі і діти були дуже налякані, не могли спати, діти вночі під час прильотів прокидались і плакали постійно. Були тимчасово відсутні вода, електроенергія. Ми були вимушені виїхати із нашого Запоріжжя в Черкаську область. Найважче переживали постійні сирени, прильоти поблизу нашого будинку, вікна тряслись, у бабусі в будинку поруч вилетіли вікна від вибуху. Я не могла ходити на роботу, бо діти були самі вдома на 8 поверсі. Зараз на чужині всі дуже сумуємо за домівкою.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: