Лук'янчук Діана, 9 клас, Карпилівський ліцей Рокитнівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Антикало Марія Іванівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У житті кожної людини бувають події, які назавжди змінюють її світогляд. Для когось це може бути особиста трагедія, для когось - зустріч із надзвичайною людиною, а для інших - момент, коли вони самі стають частиною чогось більшого, ніж просто буденне життя. Одна з таких подій сталася зі мною, коли я познайомилася з історією Володимира Брички, волонтера, який не лише допомагає українським військовим, а й своїми вчинками надихає тисячі людей навколо.

З 2014 року пастор п’ятидесятницької церкви із села Карпилівка Рокитнівської громади Рівненщини зайнявся волонтерством. Не злічити, скільки рейсів на Схід з гуманітарними вантажами за ці роки він зробив разом зі своєю командою.

Не залишився чоловік осторонь і з початком вторгнення росії. Хоч і вік має поважний – 70 років. Нелегко доводиться у дорозі. Повномасштабна війна Росії проти України перегорнула нову сторінку у волонтерській діяльності директора Департаменту сімейного служіння УЦХВЄ Володимира Брички. Він розповідає, що не лише возив харчі на фронт, а й їдучи назад – евакуйовував цивільних. Допомагали йому зять та уся округа.

«Сидіння вийняв повністю і поставив такі лавки. Він 30 людей посадив, і люди були настільки нажахані, бо то саме обстріли були», – розповідає донька про одну із поїздок батька.

У Карпилівці врятованим влаштовували тимчасовий притулок, потім везли далі в безпечніші українські міста чи до кордону. Одну з евакуацій пастор пригадує зі сльозами.

«Це дитячий будинок ми забирали. Просто брали випадкових людей, щоб вони тримали дітей», – розповідає чоловік.

52 немовлят та малюків до 3 років вивозив із Ворзеля. Голодні та холодні вони, каже, близько місяця жили під російськими обстрілами. Їхній плач, зізнається, і досі в голові.  Сам Володимир Дмитрович героєм себе не вважає, а віддає всю славу Господу.

Пригадав пан Володимир і кумедний випадок. Дорогою підібрали 85-річного дідуся, який дві доби їхав з Іванкова до Ковеля велосипедом.  Проїхав 75 кілометрів і ще дев’ять тягнув ровера за собою лісом. Нині чоловік живе у Німеччині в доньки і уже освоює тренажерний велосипед.

– З початку війни Володимир Бричка із Гостомеля, Ворзеля, Бучі, Ірпеня вивіз понад 1800 осіб, – розповідає рокитнівський селищний голова Григорій Таргонський. – Він евакуював з геріатричного пансіонату на Київщині 20 немічних людей, які не могли самостійно пересуватися.

У Карпилівці місцеві врятованим влаштовували тимчасовий притулок, а далі везли у безпечніші українські міста чи до кордону. Нам навіть уявити важко, як це – заїжджати на територію, де стоять війська рашистів, усвідомлювати, що будь-якої миті можуть обстріляти.

– Найважче було, – каже волонтер, – залишати людей, яким уже просто не вистачало місця в автобусах.

Поки чоловік був у роз’їздах, вдома на Володимира Дмитровича чекала дружина. Односельці пишаються своїм земляком. Коли потреби евакуйовувати людей не було, він почав організовувати збір гуманітарної допомоги. Сотні тонн їжі, одягу і необхідних речей було відправлено для потерпілих та військових за сприяння Володимира Дмитровича. Перед Великоднем він збирає та розвозить кожного року, від  початку війни майже 9 тисяч пасок нашим військовим у різні області, аби вони теж відчули свято.

Володимир Дмитрович з командою неодноразово здійснював поїздки на схід та Херсонщину з метою відбудови зруйнованих житлових будинків.

 – Люди іноді запитують, що мене спонукало їздити на Схід і чи не хотілося вже все кинути. Скажу чесно – хотілося, і не раз. Особливо, коли попали під обстріл… Та Слово Боже каже: «А роблячи добре, не знемагаймо, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо». Я не очікую, що пожну на Землі, волонтерство – це така робота, що інколи може обернутися тобі докором, бо кожен на те має свою думку. Хтось, можливо, думає, що ті люди на Сході не заслуговують такої жертовності, стільки добра (часто вони вороже настроєні до западенців і «київської влади»). Але коли ти бачиш цих людей, їх нужденність, те, як вони зі сльозами на очах беруть допомогу – це надихає далі працювати.

Навіть, коли залишаюся вдома, все одно продовжую працювати: люди дзвонять, просять допомогти, звертаються через соцмережі.

…Думаю, що це є промисел Божий. Звичайно, заради цього доводиться жертвувати своїм часом і здоров’ям… Але це можливість засвідчити людям про любов Божу. Іноді доводиться вивозити і 200-их, і поранених. Коли бачиш, як родина зустрічає вдома бійців, яким ти допоміг повернутися, отримуєш велике задоволення. Тоді втома недоспаних ночей минає.

Дуже приємно, коли отримуєш допомогу на служіння від інших церков. Робота завжди є, адже допомоги потребує багато людей, і навіть, коли думаєш, що це остання поїздка, все одно Бог дає силу, підтримує, і служіння продовжується.

– Якщо говорити про настрої людей на Сході, то ми розуміємо, що зміни – це процес, і за один день не настануть. Сказано: «Роблячи добре, не сумуймо, бо свого часу пожнемо, коли не ослабнемо».

У 2022 році був гарний урожай картоплі. Дмитрович зі своєю командою робили запаси на зиму, адже у прифронтових зонах люди того року нічого не садили. Шукав склади, купував багато овочів. Кошти на них частково сам шукав, частково приходили через головний офіс ЦХВЄУ, Михайло Степанович виділяв. Це дорого коштувало. Наприклад, щоб машину капусти на Схід завезти, треба 160 тисяч гривень. А Бог благословив, що й не одну завезли.

24 лютого 2022 рік. Цей день  змінив наше життя. Бричка Володимир Дмитрович знову поїхав на Донбасі, щоб показувати любов і милосердя Боже через дію Його Церкви!

П’ятидесятники з Рівненщини допомагають у відбудові деокупованих сіл Чернігівщини, Новий Биків, Нова Басань та інших. Люди, які пережили російську окупацію, для яких ще недавно проблемою №1 було – просто вижити, після звільнення опинилися перед новим викликом: «Як жити далі?» Тим, у кого зруйноване житло та знищене майно, доводиться чи не найскрутніше.

У селах Нова Басань і Новий Биків на Чернігівщині постраждало чимало будинків. Для того, щоб допомогти селянам відновити житло (перекрити дахи, укріпити стіни, засклити вікна, тощо) до цих сіл приїхала волонтерська бригада з Рівненщини.

75 майстрів, вірян п’ятидесятницьких церков Рокитнівського та Сарненського районів протягом тижня, 23-28 травня 2022 року, працювали тут під керівництвом єпископа Володимира Брички.

Одного разу Володимир Бричка придбав авто за власні кошти, а майстри з Карпилівки пофарбували та провели технічне обслуговування. Про це розповів голова Рокитнівської громади Григорій Таргонський. «Радий, що мав змогу долучитись до доброї справи, особисто проїхавши за кермом авто понад 600 км. Крім буса, привезли для наших захисників і захисниць необхідні набори та смаколики. У спілкуванні з військовими на передовій лінії розумієш - бойовий дух та впевненість у нашій перемозі не залишають їх ніколи», - додав Таргонський.

І надалі Володимир Дмитрович здійснює свої поїздки з допомогою. За 2024 рік 17 тижнів він зі своєю командою провів на Херсонщині.

Де допомагав з відбудовою будинків, варили їсти військовим та возили різну гуманітарну допомогу. У січні 2025 року їздив до своїх дітей в США, але після повернення знову продовжує свою волонтерську працю на Херсонщині.

Якби мене запитали, що найбільше вражає у волонтерах, я б відповіла: їхня незламність. Вони не питають, коли це все закінчиться. Вони просто працюють, бо знають, що без їхньої допомоги комусь буде значно важче.

Володимир Бричка - це лише один із тисяч волонтерів, які щодня роблять неймовірні речі для нашої армії. Але саме його історія відкрила мені очі на те, що допомога — це не щось абстрактне.

Це конкретні дії, конкретні люди, конкретні врятовані життя. Коли війна прийшла у наше життя, багато хто відчув безсилля. Але завдяки таким людям, як Володимир Бричка, ми бачимо, що кожен має силу впливати на ситуацію. Кожен донат, кожна волонтерська ініціатива, кожен підтриманий боєць — це ще один крок до перемоги.