Знаходилася вдома разом із чотирма дітьми у місті Кривий Ріг. Був звичайний день. Прокинулися від дзвінка друзів, які сповістили про страшну новину - почалася війна. Найважче було взяти себе в руки та не показувати свій страх та паніку дітям. Дуже складно було перший час в кожну тривогу з дітьми та речами бігати до підвалу з четвертого поверху. Неймовірно складно було пояснити найменшій тоді ще трирічній дитині - чому ми спимо в коридорі на підлозі.
Проте шокувало найбільше, коли прилітало до нашого міста. Хвилею відкривало вікна. Здригалося все в квартирі. І перелякані діти кричали. І я одна, а їх четверо. Особливо, як відбулася катастрофа на Каховській ГЕС. В нас спочатку зовсім не було води. Але згодом почали на годинку вранці та ввечері включати і стало трішки легше.
Я з дітками продовжуємо жити у рідному місті. Нещодавно, коли над будинком збивали шахеди і було дуже гучно- паніка почалась у мене. І в цей момент мої діти вже підтримали мене та заспокоїли. Обійнявши казали, що все буде добре. Я знаходжуся по догляду за молодшим сином до 5 років. Він хворіє дуже. Про початок вторгнення нагадує тривожна сумка, яка і досі зібрана про всяк випадок.
