У 2014 році ми знаходились вдома в Лисичанську, поки йшли бойові дії в нашому місті, ми сиділи у підвалі нашого 9-ти поверхового будинку. І тоді мій 5-ти річний син Даня отримав дуже великий стрес, коли розірвалась мінометна бомба поблизу. У нього проявився енурез, він не переносив гучні звуки, погано спав. Ці симптоми зникли через 5 років. І знову прийшла війна, вибухи домівок, поранені люди. Ми ховалися у підвалі бабусиного дому у Новодружеську. Зникло світло, вода, газ. Даня замерзав і сильно захворів, була висока температура, він плакав і не хотів жити під росіянами, як він мені це сказав. І ми вирішили виїжджати з рідної домівки. Приїхали у Черкаси ні з чим, почали жити спочатку. Зараз Дані 13 років, він цікавиться політикою і має своє бачення у розвитку України. Найважче було відчувати над своєю головою звук куль, вибухів, пошатування стін у домі, чути новини про смерть сусідів і дітей.