На початку війни ще 12 березня 2022 року нам довелось покинути свій будинок, бо кожну ніч, всі 14 днів, ми з двома дітьми проводили по 4-5 годин в підвалі. І зараз ми ще не маємо можливості повернутись додому. Місто Краматорськ майже кожного дня знаходиться під обстрілами, і вдень і вночі чути вибухи. Я не готова повезти своїх дітей додому.
Чоловік ще з березня 2022 року служить в ЗСУ. Я одна з дітьми - 2 та 8 років винаймаємо квартиру в м. Хмельницький. Знахожусь в декретній відпустці.

Найважче було бачити, як діти бояться сирен та вибухів. І те, як вони сумують за батьком, якого не бачили вже майже 7 місяців. Ще в мене був шок, які ціни на житло, і те, що довго не могли знайти квартиру, бо дитині не було двох років. Коли ріелтори казали, що краще з твариною, ніж з маленькою дитиною. І те, що за послуги ріелтора довелось платити 100% від вартості житла. Коли ти приїхав в чуже місто і одразу треба віддати за житло мінімум 27 тисяч гривень. При тому, що чоловік втратив роботу ще 24 лютого 2022 року. В березні 2022 року, коли віддали всі гроші за житло, нам не вистачало на продукти. Гуманітарну допомогу на той момент ще не видавали, і не було виплат ВПО. Я не могла піти на роботу, бо маленька дитина. Не вистачало грошей також на ліки дітям, коли вони захворіли.