Кашеварова Анастасія, 15 років, учениця Нововодянської загальноосвітньої школи, с. Нововодяне, Запорізька обл.

Вчителька, що надихнула на написання – Хорошевська Іванна Іванівна

Конкурс есе "Один день"

Я пам’ятаю той день, як сьогодні, бо він змінив все моє дитинство…

Була глибока осінь, звичайна сімейна вечеря. Ми почули стукіт у двері і батько пішов подивитися, хто це так пізно прийшов.

Я вийшла слідом за татом і побачила людей у військовій формі, які вручили батькові повістку.

Я тоді була маленькою і не розуміла, хто ці люди і чого вони від нас хочуть. Коли папери були підписані, тато зайшов до хати і пішов в іншу кімнату розмовляти з мамою. Після цієї бесіди матуся вийшла заплакана.

Я страшенно злякалася і поцікавилася про те, що ж трапилося. Мені відповіли, що щось потрапило до ока і ніхто не плаче.

Нас з меншим братиком вклали спати.

Наступного ранку тато особисто провів мене до школи, через що я дуже збентежилася. А чому тато не на роботі? Чому він проводить мене до школи, адже він до цього часу ніколи так не робив? Після школи батьки вирішили зі мною серйозно поговорити.

Тато сказав, що його деякий час не буде вдома і просив, щоб я не сумувала, бо все буде добре. Саме тоді я й зрозуміла, що почалася війна в Україні і не десь там, далеко, а зовсім поруч, раз вона дістала і до мого батька.

Без тата було дуже тяжко. Мені… не вистачало його підтримки, теплих слів, влучних порад… Коли тато телефонував, то я отримувала такі шалені емоції, як на свій день народження.

Мамі… не вистачало дров на пічне опалення і їй доводилося бензопилою самій пиляти дерева.

Але найтяжче було, коли від тата не було жодної звісточки аж три тижні. Я думала, що ми всі збожеволіємо від тривоги за ним. На щастя, все обійшлося.

А коли тато через певний час несподівано повернувся додому без попереджень, у військовій формі, з квітами для мами та солодощами для мене з братом, це був найкращий день у моєму ще такому невеликому житті!

Зараз, коли мій тато поруч зі мною, я згадую ці дні, як страшний сон. Не розумію, як я з сім’єю все це пережила, як не з’їхали з глузду, як трималися самі без чоловічої підтримки.

Ця довга розлука дала мені зрозуміти, наскільки сильно я люблю своїх рідних і що я пишаюся своїм татом, адже він захищав на передовій мене, брата, маму і таких, як ми, жінок і дітей.

Зараз для мене «мир» - не просто слово. Це цілий вир емоцій, переживань, надій та сподівань!

Мій тато – взірець для мене! Він для мене найвідважніший, найсильніший, найхоробріший та найрідніший чоловік на всій планеті!