Алієва Софія, учениця 10 класу Чорнобаївського ліцею Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Синьоок Валентина Іванівна

Моя Україна майбутнього

На Землі існує багато народів і в кожного народу свої цінності. Для українців cпоконвіку найбільшим скарбом були не гроші, не золоті брязкальця, не діаманти і скарби. Найціннішими для мого народу є три речі: земля, воля та честь. Саме за них козаки тисячоліттями боролися, віддавали свої життя, проливаючи як свою кров, так і нахабних чужоземців-варварів, які прагнули завоювати і панувати на нашій золотій землі. Так, золотій!

Адже ніде в світі більше немає таких чорноземів, таких родючих ґрунтів, як у нас на Україні! Живих, сильних, молодильних. Які пшениці зростають на цій землі! А соняшники! Як вони вправно споглядають на сонечко, горнуться до нього кожною пелюсточкою, щоб скоріше дозріло насіннячко!

Так і ми, українці. Ми світлі і добрі люди. Ми – народ, який прагне миру, радості, щастя. Без воєн і біди. Без страждань. Наша країна багата на відданих, розумних, талановитих людей, які присвятили своє життя тому, щоб ми, діти, зростали під мирним небом і мали щасливе майбутнє.

Це гетьмани, князі, політичні діячі, науковці, письменники, поети і звичайні працьовиті щирі люди, які віддавали частинку своєї душі і серця заради миру для майбутніх поколінь.  

Земле українська! Зранена революціями і війнами, сумнівними реформами з різними умовами, обмеженнями та псевдовольностями щодо українців, які запроваджували загарбницькі імперії, царі та лідери. Все це дало про себе знати… Поринаючи в минуле ми бачимо, що кожне століття для України криваве.

Проти нас воювали, нас били, гнітили, знищували голодом… І здається, що ті рани ніколи не загояться.

Нажаль, двадцять перше століття не стало виключенням. Сьогодні українці знову борються за землю, волю та честь. І виборюють її у війні проти сусідки-росії. Наші батьки і діди подумати не могли, що таке може трапитись в історії двох сусідніх держав, де народи жили, як брати-сестри.

Та дуже вже не подобалась росії незалежна Україна, захотіла вона підпорядкувати український народ під свої режими і порядки. Взяти українців в узду? Не вийде!

Сьогодні ще один день цієї війни, ще одна ніч… Спекотна від ворожих шахедів, тривожна від повітряних тривог, болюча від ран та втрачених життів на полі бою. Мій тато теж захищає мою Україну, мою рідну землю, бо тут я народилася і зростала: урожайні поля, зелені ліси, глибокі моря та криштально чисті ріки. А ще: мальовничо-сонячні куточки мого Чорнобаю, затишні вулиці і комфортні будиночки, мій рідний ліцей, мою любу маму…і мене.

Я вірю, що попри всі негаразди, ми здобудемо довгоочікувану перемогу. Українці, величні патріоти своєї країни, завжди прагнули миру. Ми будемо жити в мирі!

Україно-мати! Ти непереможна! Я вірю в тебе! Вірю в ЗСУ, вірю в свого тата! Я вірю в себе і своїх ровесників! Ми зможемо спрагу вгамувати джерельною водою, тривогу опанувати рівномірним диханням, біль від втрат подолаємо… з часом! Закриються всі рани буйним цвітом, очиститься свята земля від крові теплими дощами! Запанує мир і спокій! Відбудуються будинки, загудуть заводи, виїдуть в поле трактори!

У школи та садочки підуть діти, вони впевнено триматимуть руку на серці і з любов’ю і шаною виконуватимуть Гімн України! Вони будуть щасливі, бо їх батьки БУДУТЬ! Будуть жити! Так, це буде! Скоро! Після перемоги!

Моя Україна майбутнього! Кожен українець прокидається вранці у країні-переможниці. Мирне синє небо і жовте поле пшениці. Українці знають історію своєї країни, пам'ятають минуле, цінують свою Батьківщину, поважають себе. Кожен українець має найдорожчий скарб – рідну землю, де він народився і виріс, де самореалізувався, має щирих друзів, знайшов своє кохання, створив щасливу сім’ю… Це моя Україна майбутнього! Все буде!