Я з дружиною і дітьми живу у Харкові. Працювали, раділи життю. Все було добре. Після двадцять четвертого лютого життя змінилось. Над моїм будинком літала артилерія, переживати обстріли було дуже важко. Я не розумів, якою дорогою краще евакуюватись.

Найстрашнішими для мене були літаки, бо ніколи не знаєш, куди прилетить.

На дев’ятий день я все ж таки ризикнув і вивіз родину з Харкова. Зараз живемо в Світловодську. Після настання миру я мрію повернутись додому та відправити дітей до школи.