Мене звати Тетяна Валеріївна. Ми змушені були виїхати з окупації, в якій перебували пів року, покинувши все, з двома сумками і рюкзачками. Починати з нуля життя на новому місці. Але, дякуючи волонтерам, ми змогли це зробити. Хоч і було страшно... ...і досі ми не маємо змоги через постійні обстріли повернутися додому.
Ми з сім'єю перебували вдома в Степанівці, це між Херсоном і Чорнобаївкою, тому проснулися ми від вибухів в аеропорту... Але до останнього не хотілося вірити, що це правда... Донька також все почула... Був шок...
Найстрашніше - виїзд із окупації після пів року перебування в ній і коли померла мама, не витримавши цього всього...
Тривожність, зневіра, асоціалізація у дитини, робота з психологом, арттерапія.
Ми були в окупації, тому стикнулися з гуманітарною катастрофою. Шукали, де що відкривалося, стояли в кілометрових чергах на морозі, я пекла хліб, потім ми посадили город.
Донечка з початку повномасштабного вторгнення була вимушена сидіти вдома, а тепер сидить одна в квартирі, бо навчання онлайн, друзі далеко і в неї зовсім немає соціалізації + стреси через перенесені події... Прильоти.
