24 лютого зранку мого чоловіка визвали чоловіка на службу, бо він в АТО воював. Це був шок. Ми місто не покидали, з самого початку війни нікуди не виїжджали. У мене є дитина з інвалідністю, їй дев’ять років. Ми не виїжджали, відвідуємо реабілітаційний центр. 

Нам всього вистачає. Від Фонду Ріната Ахметова допомогу отримуємо, ще інші фонди допомагають. 

Багато знайомих підтримували нас, пропонували допомогу. Люди трішки краще почали відноситися один до одного.

Дуже багато хлопців полягло, друзів. Найстрашніше – це смерті друзів, рідних, які загинули. Постійно живемо в страху, не знаємо, чи буде завтра взагалі. Ми надіємося на швидку перемогу України.

Мрію, щоб війна скоріше закінчилася, і ми жили у вільній країні, ніколи не бачили війни. Хочеться жити спокійно, як раніше.