"Найстрашніше те, що все бачила і чула у 2014 році в Донецьку"

На момент вторгнення, ми якраз виїхали на роботу до Дніпра з Нікополя, коли заїхали на заправку - почули вибухи! Це було страшно! Нам довелося розвертати повний автобус і швидко їхати до дому, ранок був страшний, але найстрашніше те, що все бачила і чула у 2014 році в Донецьку. На момент вторгнення була вагітною, це знову страх, через те, що старшу дитину народила у 2014 році. Ще тоді в мирній Красногорівці. Але на цьому труднощі не закінчуються, місто в якому ми проживаємо почали обстрілювати постійно. Навіть до пологового я їхала під час загрози артобстрілу. Лежачі в підвалі чула вибухи.

Нелюди підірвали каховське ГЕС, наш Нікополь був тривалий час без води зовсім. Завдячуючи роботі багатьох людей, воду у місто завозили, ми стояли години в черзі. Шкода, що багато рідних та знайомих виїхало з міста. В нашому місті є люди, які допомагають цілому району. Завдяки їм - і пенсіонери, і сім'ї з дітками, і сім'ї з ЗСУ завжди отримують допомогу.

До війни працювали в саду в Олексіївці, через війну, нестачею грошей - довелось працювати до восьмого місяця вагітності, а потім п'ять місяців декрету і знову в стрій. Про трагічні події війни нагадує лише одне, це автобус на якому ми тікали 24.02.2022 року додому, був знищений ракетами росіян.