“Через тиждень чи два вже зрозуміли, що треба їхати”, – розповідає Аліна Кушнаренко із Гуляйпольського. У населеному пункті не було електрики та води, до того ж розпочалися сильні обстріли. Жінка разом із мамою та дитиною, пересиджували у підвалі. Каже, що найстрашнішим було те, що окупанти воюють із мирним населенням: убивають дорослих та дітей, гвалтують, займаються мародерством. Виїжджати із рідного села жінка не хотіла, бо сподівалася, що бойові дії скоро закінчаться. Але коли зрозуміли, що обстріл посилюється, то вирішили виїхати. У цьому їм допомогли волонтери.