24.02.2022 року ми покинули нашу домівку і по теперішній час знаходимось у вимушеному переселенні. Дуже страшно повертатись до Харкова, бо постійні вибухи та нескінченна тривога не дають можливості нормально жити і ростити дітей.
Перший день був страшною реальністю! О 5 годині ранку проснувшись від звуку вибухів я розбудила чоловіка і дитину в повній несвідомості, що почалась війна.
Ближче до вечора ми вже тікали з Харкова, бо розуміли, що щось буде неприємне. Перше, що сказала дитина - "Мама, що ти кажеш! Такого не може бути!"
Найстрашніше було, коли в сусідній будинок був приліт і загинула дитина.
Унаслідок воєнних дій ми стикнулися з гуманітарною катастрофою та психологічними проблемами.
24.02.2022 року ми покинули нашу домівку і по теперішній час знаходимось у вимушеному переселенні. Дуже страшно повертатись до Харкова, бо постійні вибухи та нескінченна тривога не дають можливості нормально жити і ростити дітей.
Перший день був страшною реальністю! О 5 годині ранку проснувшись від звуку вибухів я розбудила чоловіка і дитину в повній несвідомості, що почалась війна.
Ближче до вечора ми вже тікали з Харкова, бо розуміли, що щось буде неприємне. Перше, що сказала дитина - "Мама, що ти кажеш! Такого не може бути!"
Найстрашніше було, коли в сусідній будинок був приліт і загинула дитина.
Унаслідок воєнних дій ми стикнулися з гуманітарною катастрофою та психологічними проблемами.
.png "Імена")
