Зателефонувала сестра з Києва, що бомблять столицю. Я не повірила.

До березня ми були вдома, коли зайшли рашисти. А потім виїхали. У мене восьмирічний син у погріб тікати не захотів, бо боявся. Там вогко і холодно. Вирішили на певний час виїхати, але так вийшло, що нас назад уже ніхто не пустив. У чому стояли, у тому й поїхали. Повернутися змогли тільки через вісім місяців. Хотіла понаводити вдома порядок. Займалася квітами, у мене були теплиці. Все пропало, немає нічого. Хоч будинок цілий. 

У нас не було ні світла, ні води, але були запаси газових балонів. По воду ходили до річки, брали у криниці. Рашисти по людях стріляли з іншого боку, розважалися. Дивилися, як люди розбігалися. Без їжі були. Не було хліба, бо якщо машина привозила якісь продукти, її могли розстріляти. 

Найстрашніше було, коли бомбили із літаків. Я живу неподалік від військкомату. 18 березня нас обстріляли із літаків. Пів вулиці рознесли.

Потім нам повідомили, що будуть наступати. Сказали, щоб ховалися по ночах, тому що будуть бомбити. Ми тікали з дитиною у школу, там є підвал. А потім пішли із сином до моєї старшої доньки - там у неї хороший підвал у п'ятиповерхівці. Розвернулась і побачила, що танки йдуть по Василівській горі. Я зрозуміла, що вони будуть стріляти. Ми до пів дороги дійшли, коли танки розпочали обстріл вулиці. Цілу ніч нас бомбили. 

А 19 березня орки зайшли до Снігурівки. У центрі Соцмістечка поставили свої блокпости. Зайшли до будинку культури, де ми перебували у підвалі, почали людей виганяти. Сказали, щоб ішли додому. Вони зайшли кількома колонами. Танками йшли відразу по різних вулицях. Заходили у кожен двір з автоматами, кричали, щоб не стояли, ховалися по будинках. 

У мене воюють два зяті, рідний брат, племінники. Треба було тікати. Ми зав'язали на машину білу тканину, написали "Діти". У нас у машині було троє малих дітей. Кацапи випускали, тільки дивилися документи. Скрізь були обстріли. Сказали нам, що ми їдемо на свій страх і ризик, і що за нас ніхто ручатися не буде. Ми їхали, а по боках стріляли. Хтось посадками пробирався, тому що могли розстріляти просто так, або забрати на підвал. Ми проїхали, приїхали, там, де наші стояли у Кобзарцях. Там було більш безпечно. 

Приїхали у Новий Буг, а там - магазини і їжа. Ми думали, що у нас тут спокійно, але почали бомбити. Дванадцять влучань за одну ніч.