Я пенсіонер. Все життя пропрацював водієм автобуса. Перебуваю у Краматорську, поки його не розбомбили. Але з кожним днем війна наближається.

24 лютого бахнуло сильно три рази, що аж хата підскочила. Влучили по нашому аеродрому. Ось так і почалася війна. Пізніше я прочитав інформацію, що розпочалося повномасштабне вторгнення.

Найскладніше – це депресія. Зараз уже легше, а перші два-три місяці у психологічному плані було дуже складно. З'явилося дуже багато психічно нездорових людей. Постійно стикаюсь з цим. Війна посприяла.

Воду купую у магазинах, продукти теж. Отримую гуманітарну допомогу, і від Фонду Ріната Ахметова теж. Перебиваємось.

Якось я приліг відпочити, аж тут прилетіло. Виявляється, біля мене був якийсь штаб, де збиралися представники влади і поліції. Прямо туди влучило. У мене і у ванній шибки вилетіли, і в душі все повилітало.

Так гримнуло. Добре, щоб хоч будинок цілий залишився.

Люди усі ховаються. Раніше ходили по вулицях, зустрічалися, спілкувалися. А зараз нікого немає. Спочатку місцеві повтікали, а потім почали повертатися. Хтось так і залишився у більш безпечних місцях.

Не уявляю коли закінчиться війна. Люди страждають - це найстрашніше.